5 причин не вкладати гроші в українських бодібілдерів

Дивна ситуація в українській фітнес-індустрії. Щороку культуристи нашої країни займають призові місця на міжнародних змаганнях,  чимало атлетів вражають багатьох своєю формою, а от масова аудиторія їх зовсім не знає.

Відштовхуємося від трьох ключових моментів: у фітнес-індустрії все працює за законами шоу-бізнесу, а отже спортсмени – зірки. Вони ж – рушій індустрії, публічні люди, які за замовчуванням стають взірцями для своїх шанувальників.

Змоделюємо ситуацію: є спонсор, який хоче вкласти гроші в когось із українських бодібілдерів-чемпіонів. Яку віддачу отримаємо?

bodybuilder finansy

1. Відсутність профільних медіа

В Україні немає профільних медіамайданчиків для контакту з аудиторією. До прикладу, в кожній державі Східної Європи видають по 2-5 національних та міжнародних глянцевих журнали, в яких левова частина матеріалів про спортсменів своєї країни. У нас таких журналів взагалі не друкують. Щоправда раніше все ж була спроба випустити глянець, однак видавець спромігся лише на кілька випусків. Зараз лише у деяких містах, іноді, можна придбати російські видання, в яких, за щасливим збігом обставин може бути невелике інтерв’ю з одним спортсменом.

Немає жодного всеукраїнського каналу на YouTube про українських бодібілдерів. Жодної всеукраїнської фітнес-спільноти України у Facebook. Жодного українського пабліку на фітнес-тематику ВКонтакте, який мав би хоча б 20 тисяч підписників.

Майже усі інші масові фітнес-проекти, які працюють в Україні орієнтовані на російську аудиторію і часто взагалі відмовляються навіть на комерційній основі поширювати контент про українських спортсменів.

2. Пасивність українських атлетів

Основні гравці ринку й самі не поспішають не тільки розвивати індустрію, а й працювати над власним іміджем.

Дуже часто можна чути бажання спортсменів мати спонсора, однак одиниці з них ідуть шляхом, який може привести до успіху. Спостерігаємо повну зацикленість на медалях і тотальну відсутність комунікації зі своїми потенційними шанувальниками. Власне, масових шанувальників у наших бодібілдерів немає! А звідки можуть бути прихильники в людини, інформація про яку – відсутня?! Сухий перелік титулів і медалей мало в кого викличе інтерес. Публіка хоче харизматичних особистостей, за якими цікаво стежити.

Спортсмени мали б як ніхто бути зацікавленими у власній рекламі. Тим паче, для цього є чимало безкоштовних інструментів. Youtube та Facebook при грамотному підході зроблять зіркою кого завгодно.

Натомість провідні культуристи України в більшості неактивні в Інтернеті. Вони не поширюють у соцмережах інформацію про себе, тренування, спосіб життя чи захоплення. Порівняймо профілі акаунтів атлетів Заходу і наших. Якщо тамтешні спортсмени продукують власний контент, діляться з підписниками корисною інформацією, зацікавлюють їх,  то українські – спроможні хіба що зробити перепости з російських пабліків. Зазвичай, це все, що вони роблять. Начебто вирує страх перед популярністю.

В більшості українські ТОП-атлети зараз хіба що можуть тільки мріяти про тисячі підписників у соціальних мережах. Одиниці мають якісні промо-  відео чи фото. Відсутні персональні сайти з можливістю замовити послуги тренера. Більше того, одиниці мають портфоліо для потенційного спонсора! За що давати гроші? Хто і де бачитиме рекламу інвестора? Чи даватимуть гроші чемпіону, який виступивши на міжнародних змаганнях за сезон має лише кілька світлин і жодної професійної фотосесії?

3. Є спортсмени – немає особистостей

На жаль, мало які українські бодібілдери цікаві серед шанувальників залізного спорту в Україні. Свідченням цього є кількість учасників семінарів, які проводили різні організатори в різних містах торік в Україні. Незалежно від того, чи це була це платна зустріч чи безкоштовна – побачитися з титулованими атлетами приходило не більше 20 осіб. Навіть у велелюдному Києві, навіть з потужною медіарекламою.

Водночас, розкручений росіянин Денис Гусєв феєрично втер носа українцям, зібравши на своєму семінарі в столиці аншлаг. Успіх у Львові мала і кримчанка Алла Семенова, у якої, між іншим, в Instagam понад 20,000 шанувальників.  Отже, медійність вирішує все.

Попри такі провали із контактом з аудиторією, наші атлети часто просять за свої виступи шалені гонорари. І, до речі, часто у доларах! При цьому не всі, насправді, готові ділитися досвідом. Цікавих і корисних спікерів – одиниці.

Уявіть, що вкладаєте гроші у чемпіона, організовуєте тур містами України на які чудом прийде 400 людей. Покажіть такого божевільного інвестора!

4. Рекламують казна-що

В кризових умовах наші спортсмени не гребують публічно рекламувати чи продавати що завгодно. Скажімо, добавки сумнівного походження без жодних документів за смішними цінами. А-ля “польський протеїн 180 грн за кілограм”. Що у такому пакеті, насправді, ніхто не знає. В результаті гроші клієнтів витрачені, люди – розчаровані, репутація – зіпсована.

Спонсор шукатиме надійного спортсмена із бездоганною репутацією. Ба більше, деякі українські бодібілдери ще й публічно рекламують продавців стероїдів, фотографуються у футболках з лого “бариг” і, навіть, ставлять їхні лого на свої титульні(!) фото. Завіса. Чи буде серйозний спонсор вкладати гроші у перспективного атлета, який до цього публічно рекламував сумнівні продукти? Навряд чи.

5. Неконтрольований ринок та нестабільність

Нові бренди не поспішають заходити на ринок України. У нас офіційні контракти з дилерами має з десяток торгових марок. Все решта, що продається – це здебільшого контрабанда. Нові фірми до нас не приходять через кризу та бюрократію. А ще немає потенційних представників, готових ризикувати при постійних стрибках курсів валют.

Додамо до цього величезну кількість підробок, які продають в Україні. Ринок спортивної продукції взагалі неконтрольований. Та й чимало споживачів і досі воліють купувати на вагу дешеві добавки невідомого походження, які їм часто продають ті ж спортсмени…

Епілог

Українська фітнес-спільнота “сидить” тотально на російських профільних пабліках, стежать за російськими атлетами, які зуміли стати зірками. Українці дивляться російські фітнес-відеоканали і читають тамтешні журнали. У таких умовах доцільно вкладати гроші у російських спортсменів, на які й так буде дивитися український споживач. Вкладаючи ресурси в одного російського спортсмена, охоплюєш відразу три ринки: російський, білоруський та український. Саме так нещодавно зробив один польський виробник спортивного харчування. Це сумно, але це – реальність. Фітнес-індустрія живе за законами шоу-бізнесу. Ситуація з українськими музикантами та бодібілдерами ідентична: масова русифікація витіснила їх з медіа. В якийсь момент наші культуристи проспали свої шанси стати відомими. Для промоції «своїх» тепер багатьом треба буде докладати значно більше зусиль, щоб не загубилися з-поміж інших та бути цікавими.

Для KULTURIZM.INFO Олексій Шибінський, м. Київ.

12.02.2016

Схожi публикацii:

Залишити відповідь