Олексій Горішний: «Свої титули треба використовувати»

Олексій Горішний із Черкас добре відомий серед українців атлет. Спочатку Олексій починав свою кар’єру спортсмена із дзюдо у дитинстві, згодом був бодібілдинг, а в останні роки побачив своє призначення у фітнесі.

А ще Олексій Горішний – один із спортсменів силових видів спорту, якого добре знають користувачі соцмереж та відвідувачі спортивних ресурсів.

Хто він, як живе, як тренується та яким є Олексій Горішний kulturizm.info розпитав у самого атлета. Зокрема про його стиль тренувань та хобі.

Отже, знайомтеся: Олексій Горішний ексклюзивно на kulturizm.info.

–  Олексій, як ти потрапив у цей спорт?

– В дитинстві я був дуже слабкий, але займався єдиноборствами, боксом. Дзюдо я займався десять років. Поблизу був тренажерний зал, куди ми ходили качатися, щоб краще боротися. Так я поступово у це «втягнувся». У 2006-му я познайомився із своїм тренером Оробцем Максимом.

– І що було далі?

– Після участі на змаганнях з бодібілдингу я зрозумів, що не зовсім підходжу саме для цього спорту: я маленький, недостатньо м’язової маси. Тоді я зрозумів, що для мене ідеальним є фітнес. Так, у 2010-му я в Ужгороді  виграв Кубок України, потім був ще один чемпіонат України, згодом Європи, де потрапив у десятку. Цього року, 2011-ого я перейшов у іншу федерацію WBPF і став бронзовим призером Чемпіонату світу у Тайланді. Я починав з IFBB, там довго «мучився», бо постійно заважали обставини, на які я не міг ніяк впливати (відношення до спортсменів, суддівство, організація і т. д.). У WBPF я відразу потрапив у збірну України і став третім на світових змаганнях. На яких показав кращу свою форму за весь час.

– Тобі хтось допомагав здобути такий гарний результат, чи ти готувався самостійно?

– Чим вищій рівень змагань, тим більша потрібна допомога. Зі мною працювала ціла команда моїх друзів. Насамперед це дворазова чемпіонка світу з фітнесу Оксана Оробець, чотириразовій чемпіон світу з фітнесу Максим Оробець, та старший тренер збірної України с фітнесу та атлетизму Сергій Клепчев, який до речі, теж є чемпіоном світу за фітнесу.

– Пам’ятаєш свої перші тренування?

– Свої перші тренування важко було назвати взагалі тренуваннями у грамотному їх розумінні. Якось на початках будучи школярем, тренер по дзюдо розписав мені програму, вона була дуже примітивною: жим штанги лежачи, розводи, підйом штанги на біцепс і розгинання на тріцепс. І все. Він казав мені ці п’ять вправ виконувати тричі на тиждень. Ти не повіриш, але за тією програмою я тренувався стабільно… п’ять років! Інші групи м’язів взагалі не розвивалися, а ті, що навантажував почали «прокльовуватися».

Потім, коли я став студентом, з’явився інтернет, сайти та книжки. Це все було дуже цікаво. Тоді я сам почав складати програми і тренуватися по книжках.

У 2006-му я познайомився з Максимом Оробцем , який  став моїм тренером. Мені друзі дали його номер телефону, ми зустрілися. Він тоді в залі сказав, щоб я робив те, що і він. Ми одинакові за тіло будовою і тому нам було дуже легко разом тренуватися.

– Олексій, зізнайся, твоя кар’єра у силових видах спорту тобі далася легко чи було важко?

– Закінчивши університет у 2005-му я працював у школі вчителем фізкультури. У мене був вибір: або йти в армію, або в школу. Ти уяви, там була зарплата всього 400 грн… Банка амінокислот 300 грн. коштувала! Я тих амінокислот навіть не бачив!

Ставши Чемпіоном України я почав шукати додаткові способи заробітку. Раніше я працював тренером в одному клубі. Там теж була дуже маленька зарплата. Я отримував знаєш скільки? – 7 грн. за годину. За день я заробляв 35 грн., а працював тільки три дні в тиждень. Тобто в тиждень я заробляв 90 грн.! Це був 2009 рік.  Дуже важко було знайти роботу: місто маленьке, все по блату, ніхто ніде не потрібен…

А спочатку у тому залі я влаштувався адміністратором – видавав ключі. Там же я і тренувався. До мене почали підходити клієнти з питанням: «А скільки коштує з тобою потренуватися?». Почали підходити з різними питаннями і я почав заробляти як тренер, хоча працював адміністратором рецепції (сміється. – авт.). Це було важко: спочатку працюєш на рецепції, потім залишаєшся ще на 2-3 тренування, працював по 10-годин на добу. Ось так я починав.

Клієнти почали радити мене одне одному, хоча рівень моїх тренувань був не надто високий, я лише тоді починав, мені бракувало досвіду. Зараз мені легко, бо я набув гарного досвіду за всі ті тренування, що провів.

Згодом, я перейшов до іншого залу «Дніпро Плаза GYM», більш перспективного, та краще оснащеного. Де працюю и тренуюсь на данний момент. Більш того, це найбільший зал в нашому місті, його площа становить 300 м кв.

– Напевно зросли і вимоги до себе?

– Чим крутіше тіло, тим більше його треба годувати і в нього вкладати. Тоді заробляв мало і практично нічого не вкладав. Тепер заробляю немало, а вкладати треба нереально багато.

– Ти маєш власний сайт fitneslife.ru, окрім того, ти досить добре присутній у інтернеті. Тобі це допомагає?

– Звичайно! Починалося все дуже просто. В мене був старенький сайт на домені narod.ru. Мені подобаються комп’ютери, програмування – це хобі. Колив мене з’явився інтернет я захтів зробити сайт, а що це таке, як воно працює не знав. Вирішив його зробити про своє хобі: про тренування, боротьбу. І так почав писати для нього статті, про себе, про друзів. Писав про те, що думав на різноманітні теми. Потім змінив домен, почав його удосконалювати.

Коли я заходив на іноземні сайти, то зауважив, що у майже всіх спортсменів є власні сайти, де вони продають спортивне харчування, одяг та надають консультації. Я зрозумів, що це ж саме можна зробити і собі.

Дуже приємно, коли після того, як я дав консультацію в інтернеті чи склав комусь програму, потім мені хлопці через кілька місяців пишуть і викладають фото із своїми результатами. Це дуже добре. Я не тільки заробляю, а й допомагаю. Мені по 500 повідомлень в день приходить!

– Як ти думаєш, чому інші українські спортсмени, зокрема, бодибілдери чи пауерліфтери так не роблять? Таких одиниці…

– Свої титули треба використовувати. Величезна кількість українських атлетів не користуються своїми досягненнями. У нас в Україні є дуже багато достойних людей, але їх ніхто не знає, окрім вузького кола людей.

Знаєш чому так? Тому, що все старше покоління – це вихідці із радянського союзу,  де всі були рівні. Не дай Боже висунешся, тебе заклюють. На мене і на таких як я спортсменів косо дехто дивитися, бо як це так, що він сам про себе пише, відео знімає та ще й фото викладає.

– З цим зрозуміло. Як ти тренуєшся?

Впродовж кількох останніх років я тренуюся шість разів на тиждень і один день відпочиваю.  Двічі в тиждень я треную м’язи, які відстають, а усі інші групи по одному разу. Роблю по 4 підходи 8-10 повторів. Цього року на «сушці» я робив по 90 повторів дропсетами, що для мене було новим підходом у тренуваннях. Це дуже багато.

Почав ходити на брейк данс. У фітнесі чим більше трюків буду знати тим краще.  Тобто крім тренажерного залу я ще маю гімнастичні тренування, разом в тиждень це десь 10 тренувань виходить.

– Що  у тебе найбільш розвинуте, а що – ні?

– В мене найбільше відстають ноги, все таки більшу частину всіх тренувань я колись приділяв саме на верхню частину тіла. Тому ноги я тепер треную двічі на тиждень. А найбільше в мене розвинута спина та дельти.

Ніколи не буваю задоволений своєю формою, завжди сам в собі знаходиш якісь недоліки.  Хоча в принципі я задоволений, хоча більше радості приносить те, що я бачу прогрес, якщо порівнювати те яким я був колись і тепер.

– Олексій, ти дотримуєшся дієти в період міжсезоння?

– Раніше я взагалі не дотримувався дієт в цей період. Але чим далі тим більше я стаю професійним, стараюся тримати тіло у такій формі, щоб можна було підготуватися до змагань за досить не великий період часу. Тому тепер я для себе зробив певні обмеження в харчуванні, не жорсткі, але вони є.

-І на завершення, скажи наскільки у Черкасах взагалі розвинутий бодібілдинг та фітнес?

– На даний момент у нас на Черкащині є лише три спортсмени високого рівня, яки стабільно виступають на міжнародних та всеукраїнських змаганнях. Це Оробець Оксана, Оробець Максим, та звісно я, всі ми представляємо саме фітнес. Добре розвинутий і дитячий фітнес, під керівництвом Оробець Антоніни Левківни. А от бодібілдинг, нажаль, розвинутий досить слабко, бо це дуже дороге задоволення. Так, є хлопці які займаються регулярно і навіть пробують свої сили на змаганнях, але на довго чомусь їх не вистачає.  Я вважаю, що ознака майстерності, це стабільність.

© 2011 kulturizm.info. Розмовляв А.Б.

Схожi публикацii:

Залишити відповідь