НОВИНИТренінг

Основи техніки класичних вправ зі штангою

Важкоатлетові в процесі спортивної діяльності доводиться піднімати найрізноманітніші тягарі. Нерідко вони значно перевищують вагу тіла самого  спортсмена. Основний важкоатлетичні снаряд – розбірна штанга. З нею відбуваються змагання з важкої атлетики та більша частина всіх тренувань.

Штанга – зручний снаряд, і на перший погляд може здатися, що не потрібно ніякої спеціальної підготовки, щоб її підняти, – досить мати достатню фізичну силу. Але програма важкоатлетичних змагань ставить перед спортсменами куди більш складні завдання: адже в умовах змагань потрібно піднімати найбільшу вагу в нелегких у своїй координації класичних вправах.

Основи техніки класичних вправ зі штангою

У класичних вправах атлетові доводиться піднімати штангу у вертикальному напрямку на висоту повного росту з випрямленими вгору руками і на всьому шляху долати силу тяжіння снаряду та власного тіла. Безперечно, без достатньої сили і хорошого фізичного розвитку великої ваги не підняти. Однак навіть не всяка велика сила може бути реалізована, особливо якщо спортсмен початківець і не вміє правильно виконати вправу.

Шлях до високих спортивних результатів на сучасному рівні розвитку важкоатлетичного спорту немислимий без достатнього технічної майстерності.

Більшість юнаків і чоловіків у кожній віковій групі мають більш-менш однакові пропорції тіла та пропорційний фізичний розвиток всього опорно-рухового апарату. Техніка вправ у таких людей в основному буде майже однаковою, тобто для переважної більшості важкоатлетів вона буде типовою. Однак різні пропорції частин тіла та різний фізичний розвиток окремих м’язових груп можуть мати колосальне число поєднаннь, а це, у свою чергу, буде джерелом найрізномантітниіших варіантів раціональної індивідуальної техніки.

Техніка важкоатлетичних вправ, якщо вникати у всі її тонкощі, надзвичайно різноманітна та індивідуальна.

Основи техніки класичних вправ зі штангою

Якою ж має бути раціональна техніка юних атлетів початківців?

Безперечно, основи техніки єдині для всіх. Але типова техніка початківців цілою низкою істотних деталей буде помітно відрізнятися від техніки атлетів високого класу. Особливість виконання важкоатлетичних вправ спортсменами початківцями характеризується двома важливими причинами.

Перша полягає в необхідності уникати надмірних навантажень як на серцево-судинну систему, так і на уразливі ділянки опорно-рухового апарату.

Друга полягає в тому, що порівняно невелика вага, яку піднімають юні важкоатлети, викликає в системі «людина – штанга» інший просторово-часовий і силовий взаємозв’язок, аніж у атлетів, які підносять великі тяжкості.

Оволодіння технікою на різних етапах вдосконалення дозволяє без шкоди здоров’ю в найкоротші терміни досягати високої спортивної майстерності. Відомі випадки, коли спортсмени домагалися хорошого технічного виконання вправ і високого спортивного результату без глибокого аналізу й розуміння основ техніки. В процесі тренування йде пристосування до умов виконуваної роботи, відчуваються і запам’ятовуються вдалі рухи, відкидаються зайві, які заважають успіху. Але такий шлях практичного оволодіння вправою рідко призводить до позитивних результатів і завжди вимагає великої затрати часу.

Визначаючи основи техніки важкоатлетичних вправ, необхідно перш за все зв’язати їх з діями виконавця.

Рух штанги є наслідком певної координаційної діяльності атлета.

Основою техніки важкоатлетичних вправ слід вважати такі її елементи, відсутність або неправильне виконання яких призводить до неможливості успішно закінчити вправу або спотворює техніку та знижує її ефективність. Ці закономірності служать мірилом якості техніки, характеризують високу спортивну майстерність.

Основи техніки класичних вправ зі штангою

Основи техніки класичних вправ наступні:

1. повторне включення в роботу м’язів ніг і тулуба. При виконанні ривка і підніманні штанги на груди, наприклад, розгиначі ніг виконують основну динамічну роботу тричі: під час тяги, при підриві і при вставанні після відходу під штангу. А у поштовху розгиначів ніг працюють п’ятикратно;

2. постановка рухового апарату в таких умовах, при яких повніше використовуються м’язові зусилля, що повідомляють необхідну вертикальну швидкість штанзі і дозволяють підняти її на потрібну висоту

3. скорочення до мінімуму моментних напружень як у всій системі, так і в окремих ланках. Це залежить від важкості штанги і власної ваги тіла.

4) збереження оптимальної стійкості компенсаторним зміщенням не тільки тіла спортсмена, а й одночасно штанги. Найбільший вплив на компенсаторні рухи тіла надає вага штанги. Чим більше вага штанги, тим більші і компенсаторні рухи при виконанні вправ. Особливо яскраво це помітно в ривку, при підйомах штанги на груди, в тязі і в жимі. Однак компенсаторні рухи можна виконувати по-різному. Початківці атлети та висококваліфіковані спортсмени регулюють стійкість лише вагою свого тіла. Це надзвичайно невигідно, оскільки порушується попередня закономірність. Чим більше вага штанги, тим більші зусилля витрачаються на її підйом.

Такі узгоджені рухи тіла спортсмена та штанги дають можливості не тільки отримати виграш у силі, але й уникнути там, де це невигідно, великих горизонтальних переміщень.

5. застосування глибоких і швидких відходів під штангу. Відходи під штангу за своєю значущістю займають далеко не останнє місце – це найважливіший технічний прийом, який полегшує піднімання тяжкості. Це положення особливо тісно пов’язане з першою закономірністю.

Усі перераховані закономірності взаємопов’язані, впливають один на одного, а їх порушення призводить до грубих технічним помилок.

фото: weightlifting.org.ua

Пов’язані статті

Залишити відповідь

Back to top button