АтлетиІнтерв'юНОВИНИУкраїни

Культурист Денис Осадчий: В Україні помирає бодібілдинг

Денис Осадчий – один з найвідоміших українських культуристів. Його форму порівнюють з атлетами «Золотої ери»: в нашій країні справді немає жодного схожого атлета.

Спортсмену 28 років, а сам він родом з Донецька. За останні три роки через війну він не лише був у пошуку нового місця для життя і роботи, а й зумів повернутися у великий спорт.

Культурист Денис Осадчий: В Україні помирає бодібілдинг

У ексклюзивному інтерв’ю KULTURIZM.INFO Денис розповів про свої пошуки кращого життя у Росії, спроби залишити бодібілдинг та перспективи цього спорту в Україні.

ЗІРКОВИЙ ТРЕНЕР СОЦМЕРЕЖ

Денис, ти один з найпопулярніших бодібілдерів України: у тебе тисячі підписників у соцмережах. Це вони самі собою тобою цікавляться, чи ти над їхньою кількістю працював цілеспрямовано?

Не знаю… Я б не сказав, що є одним із найпопулярніших атлетів. Та й мене вже багато хто забув, адже останні шість років не виступав на змаганнях. І є більш відомі культуристи, наприклад, Роман Ющенко.

Скажімо, свою сторінку у ВКонтакте я веду з 2009-ого року і щодня мені у друзі додається приблизно 20 людей. Але долучаю лише тих, хто потенційно може бути моїм клієнтом. Інші залишаються у підписниках, і можуть надалі стежити за оновленнями.

Зріст – 168

Вага на змаганнях –  73-74 кг

Вага у міжсезоння – 83 кг

Мати цілу армію шанувальників – це відповідально. Відчуваєш популярність?

Та ні, яка там популярність, я ж не Кіркоров. Щоб бути таким потрібно хоча б раз у тиждень знімати якість відео, регулярно викладати свіжий контент, постійно виступати на змаганнях, і не раз у рік, а хоча б два-три в сезон. А я взагалі на якийсь час зник з цього поля зору.

Культурист Денис Осадчий: В Україні помирає бодібілдинг

Тим не менше ти грамотно поводишся у соцмережах, правильно вибудував комунікацію та особистий піар. Це приносить постійний і стабільний прибуток?

Кожен знаходить свій спосіб монетизації шанувальників. Мені особисто вони допомагають у роботі, адже займаюся продажем спортивного харчування, консультую. Відповідно, люди бачать, що я розуміюся у цьому. Таким чином соцмережі допомагають мені продавати свої послуги.

Чи може для бодібілдера в Україні така робота в інтернеті бути основним джерелом доходу?

Так, але за умови, що ти дуже популярний як спортсмен, і як блогер. Тоді це доволі непогані гроші. Для мене інтеренет – основний дохід останні кілька років. Планую і надалі розвиватися як медійний тренер.

З початку війни на Донбасі ти поїхав у Росію. Чому так?

Мені сподобалося в Росії. Сподобався їхній менталітет. Сподобалося те, що вони дуже активні, значно підприємливі, ніж ми. Там всюди, де я був, ідеальні дороги, хороші умови для бізнесу. І хоча в Росії зараз також життя не малина, і багато своїх проблем, але загалом там краще.

Коли я їхав в Росію у мене було чітке бачення того, чим я там буду займатися: продажі через інтернет і доставка товарів поштою. Коли приїхав, то зіткнувся з тим, що в Росії люди в інтернеті замовляють дуже мало. Це пов’язано з тим, що країна дуже велика, великі відстані між містами, а пошта працює дуже повільно, вантажі часто губляться через погану логістику. При цьому самі послуги пересилання є дорогими. Тому росіянам простіше купувати офлайн. Тож продажі через інтернет у мене не пішли.

Два-три місяці я намагався організувати роботу, але в результаті влаштувався на ще три місяці тренером. Врешті вирішив повернутися додому. Адже   працюючи на себе багато років, я сам вирішував коли мені прокидатися, як будувати графік роботи. Я звик до такого життя. Тому працювати на когось мені не хотілося.

Культурист Денис Осадчий: В Україні помирає бодібілдинг

То де ти тепер опинився?

У Житомирській області, у містечку Коростень. Там я був проїздом у 2007-му році. Воно маленьке, чисте та зелене. А мені подобається відпочивати на природі, займатися риболовлею, полювання, збирати гриби. Крім того, у таких невеликих містах дешевше житло, харчування та інші послуги. Оскільки я працюю в інтернеті, мені вигідно жити у невеликих містах.

Тобто ти не та людина, якій потрібна міська метушня, гамір і гучне середовище…

Не люблю великі міста, хоча там значно більше можливостей себе проявити. Але маючи інтернет і це не так важливо, адже в мережі величезне поле для розвитку, і можна досягти такого рівня, що маючи комп’ютер, можна заробляти будь де.

Ти давно був вдома? Сумуєш?

Востаннє був в Донецьку 8 липня 2014-ого року. Я не сумую за домом, але мені шкода, що все так відбувається. Зате коли я жив в Росії, мене тягнуло в Україну. Не так додому, як саме в нашу країну: почути українську мову, побачити гривні, наші ціни.

Ти відчував в Росії упередження ставлення до себе, як до українця?

Як де. Скажімо, на Кубані, зокрема, у Краснодарі, в людей складний менталітет. Вони не люблять приїжджих як таких, не залежно від того звідки ти. Загалом не надто позитивно ставилися. Мені це не подобалося. Хоча в Анапі, де багато людей з Сибіру, там люди більш доброзичливі. В Тюмені – люди дуже хороші, ставилися з великим розумінням. Всі, коли дізнавалися звідки я питали чим потрібно помогти. Вони не питали чи потрібна допомога, а питали чим допомогти. І казали мені: «Те, що відбувається в Україні – це наша спільна проблема, яка і нас стосується». Мовляв, ми брати, які повинні один одному помогти. Вони майже всі розуміють, що це Росія веде війну з Україною.

ВЕЛИКЕ ПОВЕРНЕННЯ У КУЛЬТУРИЗМ

Тепер про спорт. Чому ти зник на шість років?

Я працював, розвивався, мав деякі проблеми, а потім почалася війна. Тому й не виступав. Рік тому я не планував готуватися до змагань. Взагалі випадково вийшов на сцену. Все було так: як і щороку, починаючи з квітня по жовтень я сідаю на легку дієту, покращую свою форму і тримаю її півроку. В цей час експериментую з харчуванням, тренуваннями та інтенсивністю занять.

Культурист Денис Осадчий: В Україні помирає бодібілдинг

В той же час виникла ідея з місцевим телеканалом зробити ранкову спортивну програму, але переговори щодо її запуску настільки затягнулися, що вже й почався сезон турнірів. А я був майже у змагальній формі, і подумав, а чому б мені не виступити. Буквально за кілька днів до турніру я подзвонив у федерацію, зробили коригування заявок і я поїхав.

В цей час я тренувався навіть без спортивного харчування, та й в залі особливо не викладався. Водночас порівнюю це з свою підготовкою у 2010-му році. Тоді я тоді так хотів перемогти, так інтенсивно тренувався, що іноді навіть у залі втрачав свідомість. Тоді я був готовий на все, і здоров’я було далеко не на першому місці.  І при цьому у мене тоді форма була гірша ніж тепер.

А чому так?

Тоді почав аналізувати чому. По-перше, це вік – з ним з’являється досвід, краще відчуваєш свій організм, інтенсивність тренувань і харчування. Як на мене, бодібілдинг – це спорт дорослих людей, а не 20-річних. Бо досвід приходить з роками. Справжній спортсмен ніколи не приходить в зал і не тренується по шаблонній програмі. Він займається по відчуттям. Так роблю і я: коли вже в залі, лише тоді починаю вирішувати, які вправи і наскільки підходів буду робити.

Водночас мушу визнати, що у мене хороша генетика. Мені просто пощастило. Адже бачу через які труднощі і біль доводиться готуватися іншим, і які вони мають обмеження. Тож у порівнянні зі мною розумію, що у мене це все просто. І ці змагання далися мені дуже легко, бо як я вже сказав – до них взагалі не готувався. Просто приїхав і зробив, все що від мене залежало, намагався бути впевненим на сцені. І переміг.

Триматися на сцені ти вмієш!

Так. І дуже мало хто цьому приділяє увагу. Я вражений тим, як мало культуристів продумують свої довільні програми. Здавалося б, хлопці, ви займаєтеся бодібілдингом, позуєте в залі між підходами, тож маєте розуміти важливість позування в оцінюванні на сцені.

Але коли переглядаю відео чи фото із змагань розумію, що дуже мало хто вміє правильно показувати свої переваги. А ще не кожен вміє впевнено триматися  на сцені. Впевнений, що мені це допомагало перемагати. Бо коли дивлюся на деякі виступи інших культуристів, виникає відчуття, що їх наче силою витягли на ту сцену, і це з їхнього боку виглядає як послуга.

Насправді, коли атлет виходить на сцену,то чемпіона видно відразу: він сяє  і розцінює хвилину своєї довільної програми як мить радості. Судді і глядачі це відразу бачать. Знаєте, можна бути не у кращій формі, але власна подача багато вирішує, коли у тебе у і суперника однакові шанси на перемогу.

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ

Наскільки ти педантичний у раціоні під час підготовки до змагань?

Ніколи не веду точного підрахунку білків, жирів і вуглеводів. Також не зважую продукти, але знаю скільки чого з’їдаю. У день це стабільно 30 яєчних білків, риба і домашній сир. Вуглеводів 200-400 грам на «сушці». У дні тренувань їхню кількість збільшував. Все рахувати складно і потрібно зациклюватися на цифрах. Таж треба враховувати свої енерговитрати: чи це день відпочинку чи активної фізичної роботи.

А кількість прийомів їжі?

Намагаюся не робити великих перерв: їм часто, але по трішки. Моя робота мені дозволяє це робити. Намагаюся їсти кожні дві години.

Культурист Денис Осадчий: В Україні помирає бодібілдинг

Дивлячись на твої фото, здається ти у такій чудовій формі весь рік. Це так?

Звісно, ні. Більше того, завжди з осені до весни я взагалі припиняю тренуватися. В цей час я можу ходити в зал один раз, максимум двічі в тиждень. В цей час я живу у режимі звичайної людини, далекої від спорту, а не бодібілдера.

Чому так?

В 2011-му я дуже багато працював, і майже рік взагалі не тренувався.  А коли повернувся у зал – був приємно здивований тим, наскільки швидко організм відгукнувся на навантаження: збільшилася вага, силові показники і було прекрасне самопочуття. Тоді зрозумів, що такі тривалі перерви мені йдуть лише на користь. Тому й вирішив тримати себе у формі у теплу пору, а взимку відновлюю здоров’я та відпочиваю.

Скажімо, моя змагальна вага 75 кг. Комусь подобається важити і 112 кг, але я не прихильник екстремальної маси: це не для мене, бо це важко. Чим більша у тебе маса, тим більшою повинна бути самовіддача: більше їжі, грошей, всього треба більше. А таким чином людина стає рабом свого тіла. Комусь це подобається, але мені – ні. Вважаю, що життя дуже багатогранне, щоб зациклюватися на одному. Я хочу навчитися грати на фортепіано, люблю фотографувати, читати і є багато інших планів.

КУЛЬТУРИЗМ БЕЗ ФАНАТИЗМУ

Я правильно розумію, що може з’явитися щось таке, що змусить тебе залишити цей спорт взагалі?

Попрощатися бодібілдингом я хотів ще у 2011-му. Тоді думав, що так і буде. А от тепер я розумію, що можу виглядати ще краще ніж раніше, якщо матиму такі цілі. Але для того, щоб виступати на європейських змаганнях треба багато грошей. Одна лише підготовка – це десь тисяча євро.

Культурист Денис Осадчий: В Україні помирає бодібілдинг

Тоді чому не працюєш на західну аудиторію, яка є багатшою?

У мене були такі думки. Але для цього треба добре знати мову. Раніше я знав англійську, але вже все забув. Та й мені здається, що на Заході і своїх спортсменів вистачає. Гадаю, що буде складно завойовувати свою аудиторію там, живучи тут.

Денис, ти взагалі цікавишся українськими культуристами?

Ні, абсолютно. Тим більше я вважав, що залишив цей спорт взагалі. От лише перед змаганнями поцікавився суперниками. Я навіть ніколи не дивлюся трансляції з Містер Олімпії та інших. Мені достатньо знати хто переміг.

Але все ж, будучи учасником фітнес індустрії, як оціниш становище українського бодібілдингу?

Мені здається, що він деградує. Падає рівень підготовки спортсменів. Я більше бачу майбутнє для категорії Менс фізік. Не кожен хоче виглядати як монстр, більшості подобається підтягнуте, спортивне тіло. Це естетична форма, близька до того, яка може бути у багатьох простих людей. Тому ця номінація набирає оберти.

А бодібілдинг помирає. У 90-х та 2000-х рівень був вищим і раніше багато культуристів виступали з року в рік. Зараз учасники змагань щосезону нові, немає стабільності. Рівень життя погіршився та інтерес до бодібілдингу зменшується. Водночас зацікавлення до фітнесу зростає.

Гадаю, що в цьому є вина самих наших спортсменів, які не мають комунікації з потенційною аудиторією. Українські спортсмени ніяк себе не популяризують і не діляться досвідом. Декого навіть немає у соціальних мережах. Вони працюють собі тренерами у залах і їх ніхто не бачить. Друга причина занепаду культуризму – ЗМІ, які розповідають абсурдні речі про те ж спортивне харчування і лякають людей, які в це все вірять.

Розмовляв Андрій БУРДА, KULTURIZM.INFO

Пов’язані статті

Залишити відповідь

Back to top button