Вдосконалення у спортивній техніці важкоатлетів

Відомо, що спортивні результати в будь-якому виді спорту – це складові багатьох компонентів. У важкій атлетиці головними з них є сила і швидкість скорочення м’язів спортсмена, його технічна майстерність та воля до перемоги.

Від технічної майстерності залежить забезпечення раціональної та більш повної (з установкою на максимум) реалізації абсолютної сили спортсмена, в першу чергу в основних структурних компонентах класичних вправ.

Особливе значення набуває техніка, коли ставиться завдання стабільного та надійного виступу спортсмена на змаганнях. Це забезпечується міцною автоматизацією рухів і стійкістю рухових навичок по відношенню до внутрішніх і зовнішніх факторів. А таке завдання висувається на перший план на всіх відповідальних, особливо командних, змаганнях. Тут невдалий виступ одного спортсмена може обернутися програшем всієї команди.

Незважаючи на настільки важливе значення технічної майстерності у важкій атлетиці, поки цій стороні підготовки приділяється недостатня увага в тренуванні багатьох, в тому числі і важкоатлетів. Досить сказати, що на сьогодні немає ще точного розмежування між поняттями «вдосконалення техніки» та «вдосконалення в техніці». Хоча це зовсім різні речі.

Вдосконалення техніки означає процес її розвитку (зміни) в історичному плані. Так, в період зародження важкої атлетики техніка була дуже примітивна. Надалі її вдосконалення відбувалося в основному за двома напрямами:

а) удосконалювалася координація в роботі м’язів в опорних фазах підйому штанги;

б) видозмінювались способи підсідання в напрямку збільшення їх глибини (на зміну напівприсядів прийшла діагональ, її змінили високі «ножиці», які поступово видозмінювались – збільшувалася їхня глибина, на зміну «ножиць» прийшла «разножка»). Сьогодні вже визначилася в загальних рисах необхідна координація в роботі м’язів при підйомі штанги до підсіду: спочатку працюють більш великі м’язи, потім середні, а в кінці – дрібні. Визначилися і просторово-часові параметри класичних вправ: траєкторії рухів штанги і загального центра ваги тіла спортсмена, ритм класичних вправ і його частин. Другий аспект еволюції техніки, тобто збільшення глибини підсду, на сьогодні, можна сміливо стверджувати, повністю вичерпано: підсіду з більш глибокоюпосадкою, ніж «разножка», вже не існує.

Які ж подальші шляхи вдосконалення спортивної техніки важкоатлета? Нам видається, що тут є два основні напрямки:

а) подальше покращення рухової координації на основі вдосконалення управління рухом та всезростаючого зв’язку між технікою і фізичними якостями на базі обліку індивідуальних особливостей спортсменів

6) збільшення швидкості рухів у всіх компонентах класичних вправ.

Як показують спеціальні дослідження, резервні можливості у підвищенні спортивних результатів тільки за рахунок вдосконалення техніки класичних вправ ще досить великі.

На кожному історичному етапі розвитку техніки є свій раціональний її зразок (модель), яким повинен опанувати спортсмен, довівши це оволодіння до високого ступеня досконалості. Цей процес носить назву «вдосконалення в техніці». Це дуже складний багаторічний педагогічний процес, де успіх цілком залежить від професійної підготовки тренера. У цьому процесі дуже важливо знати подальший напрям розвитку техніки, для того щоб удосконалюватися в ній з урахуванням найближчої перспективи її розвитку.

Найбільш слабким місцем сьогодні в технічній підготовці важкоатлетів є саме процес оволодіння спортивної технікою і вдосконалення в ній, так як відсутня достатньо розроблена методика цього процесу. Остання зумовлена ще більшою кількістю білих плям у розумінні самої суті спортивної техніки.

До теперішнього часу під технікою розумілася (а значить, і досліджувалася) в основному її зовнішня біомеханічна структура. Насправді ж під технікою слід розуміти не тільки біомеханічну структуру рухів, але і рухові і психічні компоненти управління цими рухами, які забезпечують високий і стійкий кінцевий результат.

Під руховими компонентами управління рухами треба розуміти всі види рухової підготовки спортсмена, що знаходяться в органічному взаємозв’язку між собою. Це рівень і раціональне співвідношення в розвитку всіх фізичних якостей. Це рівень розвитку координаційних здібностей спортсмена, тобто вміння керувати своїми рухами. У цьому управлінні виняткову роль відіграють уміння раціонально використовувати наявні фізичні якості, в першу чергу ведучі, а також різні інерційні і деформаційні сили.

Л. М. Соколов, Краснодарський державний інститут фізичної культури. Важка атлетика, 1983. Фото powerbryansk.ru

__________________________

читайте також:

5 причин зайнятися гирьовим спортом

Крепатура в бодібілдингу: чому болять м’язи

Основа і техніка французького жиму від бодібілдера Андрія Александровського

Схожi публикацii:

Залишити відповідь