Важкоатлет з України Артем Іванов ще до чемпіонату світу, який відбувся у Туреччині, вважався одним із найперспективнніших спортсменів у категорії до 94 кг. Це він і підтвердив ставши срібним медалістом світової першості.
Лише одним кілограмом 22-річний важкоатлет поступився своєму однофамільцю з Росії – росіянину Олександру Іванову, який став чемпіоном, набравши в двоборстві 403 кг. Першим тренером Артема Іванова є Віктор Гулак. Цілком можливо, що нинішня срібна медаль пішла б в актив Донецької області. Однак, доля розпорядилася інакше. Чому так сталося – знає перший тренер призера.
– Коли вперше Артем Іванов почав тренуватися під вашим керівництвом?
– У 2002 році Артем почав в Селідово в палаці спорту навчалися азів важкої атлетики. У секцію його привів батько. До речі, його тато Володимир свого часу теж займався важкою атлетикою і виконав норматив кандидата у майстри спорту. Вони жили в Українську, потім переїхали в Селідово. Володя віддав сина до мене в секцію.
– Звідки родом Артем Іванов?
– В олімпійському збірнику було надруковано, що він з Дніпропетровської області. Але я не можу стверджувати про це точно. Я знаю, що їхня сім’я жила в Українську. Тато Артема працював на шахті, а мама – художником у школі № 1. Потім вони переїхали в Селідово. У мене багато учнів було: 50 майстрів і 6 міжнародників, але такого як Артем більше не було. У 12 років він вже сам казав, що стане кращим, один з усіх тих, хто тренувався, ходив у другу зміну. Артем був розсудливим вже з дванадцяти років, і ще тоді поставив собі велику задачу. Я з першого дня своєї тренувальної роботи дітей привчаю прагнути бути першими.
– З чим був пов’язаний переїзд до Криму з Селидова Артема Іванова?
– У 14 років Артем штовхнув 110 кг, «рвонув» 85 кг. Але мені сказали, що Артема вигнали з училища. Я прибіг до директора УОР імені Сергія Бубки Анатолія Кучерова, просив, щоб його залишили. Але прохання мої проігнорували. Уявляєте, це був 2002 рік. Мама Артема скорочена в школі, його тато скорочений на шахті. Зарплату їм не платять, а в них ще крім Артема маленька донька Настуня. А штанга вимагає гарного харчування. Я почав з його батьком шукати, куди його віддати. Як би я не говорив, що цей хлопець до 23-25 років розірве всіх у світі, але периферійного тренера не слухали. Дзвонив друзям до Харкова, до Криму, але вони всі були у відпустці. Лише в Криму мене почули. І Артем в 1997 році став чемпіоном світу серед юніорів у Празі.
– Де ви спостерігали за чемпіонатом світу в Анталії?
– Удома в Селідово по кабельному телебаченню. На жаль, у нас в країні така система, що першого тренера навіть у близько розташовану Анталію ніхто не візьме. Мені сказали: «Шукай гроші». Але де їх шукати? Сподіваюся, що у вигляді заохочення мене хоч до Казані на чемпіонат Європи в 2011 році візьмуть …
– Чим ви живете зараз?
-Доля провінційного тренера в нас нікому не потрібна. Спасибі начальнику облспортуправленія Вікторe Кірбабі і його заступнику Олександру Громакову, які мене не забувають і підтримують.
Дмитро ДОЙНІКОВ
на фото – Артем Іванов
