Цю спортсменку за останні кілька змагальних сезонів встигли зауважити чимало шанувальників залізного спорту. Юля Шільк не так давно «засвітилася» у категорії фітнес-бікіні у федерації IFBB. Ті, хто слідкує за українськими спортсменками, не змогли не запримітити позитивних змін, яких Юлія досягла за останній час.
Юля Шільк родом з Вінниці. Та останні сім років вона живе у Києві, де працює персональним тренером. Почавши тренуватися не так давно, спортсменка вже не раз виходила на сцену головних фітнес-турнірів, поступово наближаючись до призових місць. Не зважаючи на шалену конкуренцію у цій категорії, вона впевнено крокує до своїх цілей: покращувати свою форму і отримувати за це визнання.
В інтерв’ю KULTURIZM.INFO спортсменка Юля Шільк розповіла про те, як потрапила у спорт, роботу тренера та плани на майбутнє.
– Юліє, розкажіть, як ви потрапили у фітнес?
– Я почала тренуватися два роки тому. Все почалось після того, коли якось подивилася в дзеркало і мені не сподобалося власне відображення. Я була надто худою і «плоскою». Тоді не працювала, сиділа вдома цілими днями і зрозуміла, що так більше не може продовжуватися. Це був ідеальний час для того, щоб почати займатися собою.
З того часу, як пішла в зал, я там і залишилася, знайшовши для себе місце праці, де я щаслива і де можу цілком себе реалізувати. Попри те, що я маю дві вищі освіти, в залі працюю для власного задоволення. Перша освіта – інженер-технолог промислового харчування, а друга – фінанси та кредит.
Зараз тренуюся під керівництвом Олександра Кислого, з ним я познайомилася в Академії IFBB. Він мене дуже стимулює тренуватися.
На тренування мене привів друг, який також займається. Від нього я і отримала перші базові знання. До речі, ми тепер зустрічаємося. Він мене дуже підтримує і я не знаю, чи змогла б без нього нормально тренуватися: він і їсти приготує, і у побуті багато допомагає. Дуже важливо, щоб кохана людина жила тим самим що й ти, і розуміла твої потреби.
– Якими були перші враження від сцени
– Знаєте, наближаючись до відмітки у 30 років дуже приємно стояти на сцені із юними дівчатами і виглядати не гірше, ніж вони.
– Все було так, як і уявляли?
– Вперше було дуже страшно! Зараз також страшно виходити на сцену, але не вже не так, як перший раз. Тоді емоції зашкалювали, і, якщо чесно, виникало бажання просто втекти зі сцени. Тепер мені подобається кудись з командою їздити на змагання. Очікування, підготовка перед виходом на сцену – це дуже приємний процес. У такі миті відчувається підтримка один одного.
– Чому вирішили виступати у категорії фітнес-бікіні?
– Зазвичай, всі дівчата-новачки у фітнесі починають з цієї категорії. Тут потрібні менш прокачані м’язи. А мені не хотілося виглядати накачаним монстром.
Коли тільки почала серйозно займатися, думала, що це найлегша категорія. Але думка з часом кардинально змінилася: насправді, вона одна з найважчих! Адже на сцені конкуренція зашкалює і дуже важко пробитися. Дівчата, які виходять на сцену IFBB, справді гарні і суддям ой як нелегко визначити кращу. Водночас багато хто взагалі не вважає фітнес-бікіні спортом.
– Юля, ви задоволені змінами, які з вами відбулися за цей час?
– Звісно! Якщо говорити про зовнішність, то, наприклад, коли іду по вулиці в джинсах, кажуть, видно, що займаюся. Тобто не потрібно вдягати лосіни, щоб інші запримітили спортивну фігуру. Це видно неозброєним оком. Хоча найбільші зміни сама спостерігаю напередодні змагань. Особливо після турнірів, коли є фото і можна на себе подивитися збоку.
– А в особистому житті щось змінилося?
– Змінилися цілі. Процес підготовки до змагань доволі специфічний. Він змінює сприйняття світу, з’являється самоконтроль. Скажімо, сидимо в гостях і всі починають дивуватися: як я можу не їсти тієї чи іншої страви. Дуже важливо не піддаватися на такі провокації.
Також з’являється витримка, адже далеко не кожен може ходити майже щодня на тренування і повторювати одні і ж вправи. Та ще й чекати на результат, адже він відразу за місяць не з’явиться. Потрібно жити цим спортом!
А ще я навчилася більше стримувати свої емоції. Хоча ненавиджу рутинності, натомість люблю метушню, коли все і всі навколо «літають» (сміється, – ред.) Але в залі такого не буває: там треба відключати всі емоції і працювати. Мені тренер навіть іноді забороняє розмовляти під час тренування, бо в мене рот не закривається!
Попри те, мені однозначно подобається людина, якою я стала. І сподіваюся, що з кожним роком буду тільки удосконалюватися.
– До речі, як це бути спортсменкою і одночасно мамою?
– Весело! Але на жаль дитина не завжди отримує потрібну кількість уваги. Водночас якби я не буда мамою, то може і не пішла в б зал. Адже бажання покращити фігуру з’явилося саме після народження дитини, яка неабияк дисциплінує, бо треба встигнути за день зробити всього більше.
– А як рідні ставляться до вашого вибору поринути у фітнес? Це ж тепер модно!
– Модно, але не всі вникають у нюанси. Тоді починається найцікавіше. Адже спочатку не всі розуміли, чому я не можу з’їсти шматочок торта чи випічки. А коли відмовляєшся від тих чи інших страв – ображаються. Вже з часом, коли всі бачать, що такий режим надовго і серйозно, то звикають і навіть не зважають.
Хоча ще багато людей і зараз не розуміють мого режиму та дієти. Наприклад, якось коли я приїхала додому, мама була шокована. Бо вона зварила домашні яйця, я а почала викидати з них жовток. Питала, до якої я секти вступила (сміється, – ред.).
Деякі друзі довго звикали, що я приходжу до них в гості зі своєю їжею. А їсти ж мені треба багато, щоб втримувати вагу! Хоча зараз у мене таке спортивне оточення, що ми всі один до одного приходило в гості з власними контейнерами з їжею.
– Тепер ви займаєтеся не тільки собою, а й тренуєте інших…
– Так, треную як чоловіків, так і жінок. Щоправда, чоловіки чомусь більш сором’язливі. Основні мої клієнти – це жінки та дівчата.
– Що можете порадити дівчатам, які мріють так як і ви вийти на сцену?
– Нехай ідуть в зал, готуються і виступають! Головне – почати. Ти приходиш і починаєш працювати. А якщо є можливість з кимось порадитися, то її треба використати. Завжди краще вчитися на чужих помилках, ніж на своїх, бо кожен промах відкидає назад.
Дівчатам треба налаштуватися на важку роботу. Особливо нелегко буває тим, хто має дитину, так як і я. Бо доводиться жертвувати увагою до неї, або ж чоловіком, який теж недоотримує своєї частки тепла та ласки.
А загалом все індивідуально. Хтось буде змушений пожертвувати ковбасою, а хтось буде страждати від відсутності шоколаду – хто до чого звик.
– В інтернеті тепер є багато інформації про тренування. Люди, які до вас приходять на тренування, стали більш обізнаними?
– Так, це стало досить помітно. Але інформацію треба вміти фільтрувати і не забувати, що тренінг – це дуже індивідуальні річ. Те, що підходить одному, на інших не працює. Немає єдиного і правильного шаблону, бо у кожного організму свої особливості.
А ще у людей відбулася зміна уявлення про сам фітнес. Якщо раніше в пересічного українця словосполучення «тренажерний зал» асоціювався виключно з накачаними чоловіками, то тепер уявлення про фітнес значно розширилося.
– Юлія, що для вас є головною мотивацією у спорті?
– Це люди, які вірять в мене, я знаю, що вони підтримають мене. Це найближчі мої друзі, які такі ж схиблені на спорті, як і я. Мотивує здоров’я: почавши тренуватися, я себе почала краще почувати. Зрештою, мені подобається як я виглядаю і хочеться мати таку форму як мінімум до 40 років. Принаймні, буду все для цього робити.
– Яку ціль ставите для себе в спорті?
– Звісно, хочеться бути першою. Принаймні не опускатися нижче трійки призерів на наступних змаганнях. Першочергова задача – працювати над собою, щоб відповідати тому рівню, до якого я прагну.
Розмовляв Роман Лавринюк, KULTURIZM.INFO
